Вхід

Клоун Саша. Як некрополіст із Сумщини переконав все місто сортувати сміття

Для глухівської малечі він – Клоун Саша, веселий аніматор та старший товариш. Завдяки його ініціативі містяни почали сортувати сміття. Для Національного заповідника «Глухів» – це талановитий історик, який подає великі надії.

Він щиро та шалено бореться за збереження історичних пам’яток рідного міста.

Себе вважає невиправним романтиком, а його планів вистачить на добрих сотню років наперед.

Наша розмова – з молодим глухівським істориком та дослідником- некрополістом Олександром МІРОШНИЧЕНКОМ.

Олександре, з чого почалося Ваше захоплення історією міста?

Ну це не почалося. Це народилося разом зі мною. Це в мені. Ще малим мене цікавили незвичайні речі, я звертав увагу на кожен камінчик. В дитинстві наш заміський будиночок був для мене об’єктом моїх дитячих досліджень. Я щось там розкопував, збирав. І не помилився. Мої знахідки були визнані цінними речами.

Це хто визначив?

Коли я відніс коробку з черепками до Глухівського краєзнавчого музею, то завідувач науковим відділом Заповідника звернув на них увагу. І на мене теж. Тоді з розряду звичайного хлопця мене записали у дослідники. І я вдячний, що допоміг мені в цьому шанований глухівський археолог – Юрій КОВАЛЕНКО. Він мене і скерував, допоміг зорієнтуватися, чим хочу займатися.

Ви історик за фахом?

Скоріше за покликанням. Бо закінчив я Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка  за спеціальністю «Біологія та практична психологія». Але ще з першого курсу ВУЗу я почав як волонтер їздити в археологічні експедиції до Криму, Чернігова, Батурина та інших регіонів. Брав участь у розкопках. Мій досвід та навчання були практичними. Потім було навчання в аспірантурі при Центрі Пам’яткознавства та Музеєзнавства Національної Академії Наук.

Чи є окремий напрямок, в якому Ви зараз працюєте?

Так. Це вивчення старовинних надгробків Глухова та колишнього Глухівського повіту. Я – некрополіст. Це доволі рідкісне і наразі не дуже популярне серед науковців заняття.

Хоча в минулому столітті на цьому напрямку працювала та досягала висот ціла плеяда вчених. Проте світ змінюється і ми втрачаємо історичні надбання. А мій напрямок – складний. Я дякую Богу і людям, які працюють в нашому Заповіднику за вільнодумство і свободу вибору. Я працюю в своїй ніші і мене підтримують колеги.

То які саме завдання у людини, яка досліджує старі надгробки?

Інформаційно врятувати пам’ятки. Ми не просто досліджуємо надгробок, а ще й вивчаємо біографію покійника. Публікуємо результати досліджень на своєму сайті та через соцмережі. Завдяки цьому люди знаходять поховання своїх предків. Не тільки українці. Наші дослідження стали цінними для багатьох жителів Європи, Америки, Росії… Ми зв’язуємо людей, які втратили своє коріння, які виїхали з України в різний час та за різних обставин. Моя найбільша нагорода та досягнення, коли так трапляється.

Чи велике поле для Вашої діяльності?

Безумовно. В Глухові офіційно діє чотири кладовища, також є так зване єврейське, воно законсервоване, проте не менш цікаве для досліджень.

Ви працюєте на кладовищах. Як це відбувається?

Найкраща пора для цього – весна та осінь. Серед тисяч забутих надгробків ми відшукуємо цікаві об’єкти, наносимо їх на нашу топографічну карту і працюємо. Очищуємо від бруду. Головне – прочитати напис. Це найважча і найклопітливіша частина роботи, яка потім обов’язково вноситься в науковий облік та популяризується.

І що цікавого Ви вже дослідили? Поховання чиїх предків вдалося розпізнати?

Для мене особисто все цікаве. Наприклад, ми знайшли поховання пращурів нашого нинішнього мера Мішеля Терещенко.

Хіба вони всі не були поховані у родинному склепі Терещенків у Трьох-Анастасіївському Храмі?

Як виявилось, не всі. Жінок цього роду не ховали в склепах церкви (якщо вони не носили прізвище Терещенко). Мало хто знає, що у трьох братів Терещенків – Миколи, Семена та Федора, була молодша сестра Маріанна. Саме її поховання ми і знайшли.

Також нам пощастило знайти надгробки двох дітей Федора Терещенко. Це була дуже кропітка та складна робота. Бо на пам’ятниках дітей в той час вказувались тільки імена та прізвища дітей, а по-батькові до повноліття – ні.

Але ми справились і визначили, що там похоронені діти Федора Терещенко, які померли під час епідемій. Народжені вони були від першого шлюбу, який не афішували. Проте пам’ятники  - з білого мармуру, дорогі для того часу. Їх ніхто не доглядав і вони були покинутими.

Терещенки – це тільки приклад. На цю тему я можу розповідати безкінечно.

Я знаю, що Ви ще куруєте захід «Ніч історії Глухова». Розкажіть про нього.

Проєкт в Глухів приніс не я, а чудова Віра НАЗАРОВА. Вона живе не в Україні, проте її серце тут, вона вкладає в збереження історії Глухова безліч сил.

Уже проведено шість таких ночей історії міста.

Захід проводиться з 10 вечора до 6 ранку. Чотири лектори розповідають незвідану раніше історію міста та регіону.

Скажу, що це важко для слухачів. Бо це ніч. Тому ми проводимо заходи в місцях особливих не тільки історично, але щоб там ще можна було перекусити. Бо багато глухівських закладів харчування – це не просто «общепіт», це історія та інтелект міста. І добре, що власники це розуміють і надають нам в користування свої заклади. Правда, з деякими ми домовляємось роками… Декілька раз захід в своїх стінах приймав і Заповідник «Глухів».

Але ж цей захід дуже популярний?

Це правда. Бо Глухів – місто з цікавою історією. Науковців бажають приймати в цьому участь і ми пишаємося, що лекції нам читають найкращі. Ми знайомимо глухівчан та гостей міста з найкрутішими дослідниками та їхніми напрацюваннями.

І на коли запланована чергова ніч історії? Чим вразите?

На кінець травня. Всі секрети поки не розкриваємо. Але це буде дійсно особливо. Ми активно дослідили етнографічні матеріали - чим харчувалися глухівчани в ХIХ столітті. До заходу залучаємо професійних українських рестораторів, яким передали рецепти і вони вже готують меню того часу. Захід пройде в особливому історичному місці. Але це вже секрет.

Захід безкоштовний?

Білет коштує 70 гривень, але всі гроші підуть на підготовку до заходу.

Повернемося до історичних пам’яток. Якими з них опікується Національний Заповідник «Глухів», в якому Ви працюєте?

Сьогодні в Глухові налічується 37 пам’яток архітектури. Кожна з них належить приватним господарям, релігійним організаціям або ж міністерствам. Заповідник не має права зобов’язати чи змусити організації підтримувати їх в належному стані. Ми можемо тільки рекомендувати.

Ви знаєте, за деякі цінні об’єкти просто болить душа. Вони руйнуються, їх паплюжать. Сьогодні в руїни перетворюються Глухівський тюремний замок, Чоловічий корпус земської лікарні, будинок Миклашевських, садиба Олександровичів.

Наскільки мені відомо, колишня садиба Олександровичів – нині багатоквартирний будинок?

Так. І його жителі знищують в ньому все, що зміг зберегти час – переплановують квартири, руйнують кахельні печі, утеплюють, фарбують на свій смак…

Але мені відомо, що є речі, які ви зуміли зламати і змінити. Розкажіть про будинок Миклашевського і Ваше відношення до нього?

Формально я не маю до нього ніякого відношення і мати не можу. Ця споруда знаходиться в самому центрі Глухова, біля маркету АТБ. Вона – в аварійному стані. Належить державному підприємству «Укрпошта». Вся Україна і світ знає про зарплати та премії чиновників цього підприємства, а щоб врятувати історичну цінність коштів не передбачено.

Але ж не завжди будинок належав «Укрпошті»?

Звісно. Ця історична пам’ятка належала древньому старшинському роду Миклашевських.

Що це за рід?

Знаменитий полковник Стародубський Михаїл Миклашевський за часів Івана Мазепи був претендентом на булаву. Михаїл поєднав свою долю з донькою глухівського сотника.

Андрій Михайлович Миклашевський – славний нащадок цього роду. Саме він заснував знамениту Волокитинську порцелянову мануфактуру. Там виготовляли унікальний посуд, ляльки, інтер’єрні речі надзвичайно високої якості. Сьогодні ця порцеляна зберігається в найкращих музеях України та за її межами, продається на міжнародних аукціонах за величезні гроші.

Миклашевський був людиною заможною і забезпечив таке ж житття і своїм дітям.

В своєму заповіті він передав цей будинок на благо глухівської громади. Заповідав, щоб Глухівська Дума спочатку здавала його в оренду, а на виручені кошти з часом реорганізувала в хоспіс для соціально незахищених глухівчан.

Проте Дума розпорядилась спадком по-своєму. В оренду вона справді його здавала. Але на хоспіс ці гроші не пішли.

З розвитком телеграфного та телефонного зв’язку там вирішили зробити пошту. А прилеглі будівлі організували в житло для працівників підприємства та конюшні. Так, з 1908 року будинок служив поштою. 

А що ж там сьогодні?

Як я вже сказав, будинок належить державному підприємству «Укрпошта». Центральна напіваварійна садиба й досі служить пунктом перевантаження пошти. Навколо – руїни. Будинок знаходиться в центрі міста, занедбане місце – прихисток для наркоманів. Це було ідеальне місце для закладок наркотичних засобів.

І Ви вирішили врятувати історичну пам’ятку?

Почали з малого. В будинку були вибиті всі вікна і ми вирішили чимось їх засклити. Кинули клич, щоб містяни зносили туди непотрібне скло після ремонту. І почався справжній бум і скляна паніка. Скла навезли стільки, що ми просто не знали куди його подіти. Люди щиро хотіли допомогти. Ми почали склити. Але тут почалися проблеми. Вікна які ми вставляли відразу розбивали. Нам показували «свою» територію. Але ми не зупинились. Кожного дня прибирали територію. Замальовували інформацію про закладки. І здається перемогли.

Містяни вас підтримують?

Ще й як! Хто лопату чи інший інвентар купить, хто лампу для освітлення..

А що за історія з сортуванням сміття?

Ми запропонували приносити до будинку скляні пляшки, папір, відсортовували їх, здавали, а кошти збирали на благоустрій споруди. Люди підтримали нас. Більше того - почали самостійно сортувати сміття. Долучилися школи, дитячі садочки, підприємства. Коли ми зрозуміли, що пляшками скоро завалять двір пошти, небайдужа глухівчанка за свій кошт зробила «вікно прийому пляшок». Банер у формі віконечка, куди ці пляшки скидають.

Це почало приносити хороший прибуток?

Ну як хороший. Одного разу я підрахував свій утопічний проєкт. Одна тонна пляшок – це триста гривень. Щоб зібрати таку кількість, треба два тижні обходити всі заклади харчування міста. Уявіть собі, що таке два тижні невтомно збирати пляшки! Утопічно! Але ми продовжуємо. Бо нас підтримують, а це надихає.

Але завдяки нам у Глухові почали сортувати сміття – від малого до дорослого. Душа радіє, коли зупиняється «Лексус» і солідний мужчина виносить мішок з пляшками...

А на що конкретно наразі Ви збираєте кошти?

Я – людина-романтик і якось я озвучив, що хочу відремонтувати дах будинку, замінити кровлю Зараз модно, особливо серед політиків – сказати і не зробити. Головне пообіцяти. А я якщо сказав, то я ляжу кістками, але я зроблю! Віддам останнє, поїду на заробітки, але зроблю! Іноді я думаю – може не варто було поки що про дах. Але потім проганяю ці сумніви. Цей рух вже не зупинити. Це виклик.

А що ж сама «Укрпошта»? Яка позиція підприємства щодо будинку?

Відписки… Коштів немає.

Треба віддати належне Глухівській міській раді, яка включилась в процес і на своєму рівні також намагається достукатися до керівництва «Укрпошти». Але покищо ‑ відписки.

З Вашим запалом і ця стіна рухне! Ви весь свій час присвячуєте справі свого життя. Як до цього ставиться дружина?

Сміття вона сортує (сміється). Насправді – вона мене дуже підтримує і надихає. Нічого цього без підтримки коханої і не було б.

А що за дивне прізвисько «Клоун Саша»?

Це не прізвисько. Це ще одне моє велике покликання – розважати малечу. Я – аніматор і ловлю від цієї роботи нереальний кайф. Я обожнюю дітей. І під час свят просто розчиняюсь у цій атмосфері і сам веселюсь як дитина.

Клоун Саша зустрічає в місті дорослих юнаків і дівчат, на перший день народження яких робив їм свято. І це нереальні відчуття.

То хто Ви більше за покликанням – дослідник, міський активіст чи аніматор?

Я – людина, яка хоче, щоб цей світ був кращим. І добрішим.

P.S.  Ми допиваємо глухівську каву у місцевому кафе, а Олександр йде до барної стійки забирати пусті пляшки.

Іде з щирою усмішкою і великим пакетом по місту, його всі вітають, усміхаються, машини сигналять…

Світ миттєво стає кращим. Спасибі, Саша!







ПО ТЕМІ:



ОСТАННІ ОГОЛОШЕННЯ:



НОВІ ВАКАНСІЇ


Loading...

ОПИТУВАННЯ

Весна прийшла - саджати будуть? Як думаєте, чи здійсняться обіцянки «слуги народу»?

Loading...